Війна – те, до чого не можна бути готовим. Вона передбачає горе, біль, жах, лють. Відчувати емоції – це нормально. Війна – постійний стресовий фактор.
В умовах війни ми щодня можемо травмуватися, ставши в якийсь момент замкнутими, нервовими і неспокійними. Під час війни багато людей перебувають у стані стресу, але не кожен стрес, навіть сильний і хронічний, призводить до розвитку психологічної травми.
Соціальну підтримку можуть надавати різні особи та організації, проте важливу роль у ній мають фахівці соціальної служби.
Під час навчання, яке проведено 13 березня для психологів, що працюють в закладах-надавачах соціальних послуг, американські колеги із громадського об’єднання Rescue 1 Global (США) – Lacy & Daniel Tolar, Tiffany Kiser, Angie Outlaw, Josh Darnell та Andrew Keithly – допомагали розпізнати психологічну травму та впоратися із нею психологам. Також обговорено інструменти роботи з сім’ями та дітьми, які переживають кризу, травму та горе.
Травматизацію розглянули на прикладі торгівлі людьми, що є проблемою, масштаби якої набагато збільшились під час військових подій у країні.
Зустріч відбулась за ініціативи та сприяння волонтерів та батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу - Руслана та Арчани Ткачуків в рамках проведення Вінницьким обласним центром соціальних служб щоквартальних навчальних заходів для психологів, що працюють в мережі закладів-надавачів соціальних послуг.
Для довідки*
Фізіологія стресу та травми
Уявімо собі: людина йде лісом і зустрічає великого ведмедя. Якщо це звичайна людина, а не дресирувальник ведмедів, для неї це небезпека. Сигнал іде в гіпоталамус і мигдалеподібне тіло – про те, що є небезпека та треба до неї підготуватися. Гіпоталамус змушує гіпофіз збільшити виділення адренокортикотропного гормону. Під його впливом наднирники у великій кількості виділяють адреналін, норадреналін та інші гормони стресу. Внаслідок виділення цих речовин відбувається багатосторонній фізіологічний ефект: серце скорочується частіше, тиск підвищується, судини розширюються і вміст лейкоцитів у крові збільшується. Це – стрес.
Тож чому відбувається травмування? Через надмірну стимуляцію всіх органів чуття травматичні події настільки наповнені стресом, що їхній вплив перевантажує наші звичні стратегії подолання стресу. Хтось майже не переживав травматичний досвід за життя, хтось переживав багато. Тому ступінь травматизації, звичайно, різний.
Травму не завжди вдається пропрацювати. Якщо вона довго не піддається терапевтичному впливу, то за деякий час її сила все-таки слабшатиме. Ми не можемо постійно гостро переживати травматичні події, тому поступово відбуватиметься полегшення страждань.
Люди справляються з горем мовчки, щоб не здаватися слабкими, але так робити не варто. Говоріть про свої відчуття, плачте. Не ставте внутрішній світ на паузу. Якщо є можливість – говоріть про те, що відбувається та лякає найбільше. Шукайте підтримку та розуміння серед близьких людей і фахівців.
