Більшість українців були змушені покинути свої домівки та виїхати в безпечніші місця, щоб врятувати себе та своїх дітей. Проте, навіть перебуваючи у відносній безпеці, тривожні думки не покидають: «А що ж далі?», «Я не знаю мови та поруч немає знайомих, як бути?», «А як там мої близькі, які залишилися в Україні?», «Чи повернусь я додому?» тощо.
Людина, яка вимушено мігрувала, має певні психологічні особливості, що виражаються у специфічному світосприйнятті, пригніченості психічних функцій, наявності психологічного травмування (синдром свідка). У такий момент особа може опинитись один на один із кризою ідентичності, тобто вона нездатна прийняти нову реальність або, якщо прийняла її, не може адаптуватися до цього.
Такому стану характерні:
• Неадекватна самооцінка;
• Втрата перспективи та проблеми із плануванням;
• Відсутність відчуття повної безпеки;
• Підвищений рівень песимізму,
• Стримувати емоції стає важче;
• Зміна соціальної активності;
• Поява безкомпромісних суджень і соціально-агресивної поведінки.
Необхідно зрозуміти, що це нормальна реакція нашого організму в період тривалого стресу.
Проте психічна напруга довгий час може не покидати особу. Оскільки людина переконана в тому, що не може контролювати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх.
Тому для покращення свого внутрішнього емоційного стану та прискорення адаптації до нових умов рекомендовано:
• Прийняти ситуацію та нові обставини, зрозумійте, що так буде не завжди і війна точно закінчиться;
• Ваші емоції – це окей, бо це нормальна реакція на ненормальні тривалі обставини;
• Якщо є потреба, то запишіться на місцеві мовні курси;
• Знайдіть місцеві інтернет-пабліки, щоб бути в курсі подій міста, де ви проживаєте;
• Намагайтеся більше бувати на свіжому повітрі – це і для здоров’я корисно, і так швидше познайомитеся з місцевістю; приділяйте час собі (фізичні активності, заняття творчістю, медитації та ін.);
• Якщо є змога – допомагайте іншим (сусідам або близьким, чи взагалі незнайомим людям);
• Не відкладайте планування (почніть спочатку із планів на день, потім на тиждень і т. д.);
• Відслідковуйте свої емоції та відчуття (можна спробувати вести щоденник емоцій).
Автор: психологиня Галина Волошина
