Потреби – це те, що спонукає діяти. Саме на їх оцінці базується робота соціального працівника. Щоб з’ясувати, чи бракує людині, наприклад, їжі, житла, самовираження, навчання або психологічної допомоги, фахівець спілкується з нею та уважно вивчає умови її життя. На основі цього і складає індивідуальний план допомоги. А як краще розуміти індивідуальні потреби отримувачів соціальних послуг, говорили на онлайн-тренінгу, який провела начальниця відділу підвищення професійних компетенцій працівників надавачів соціальних послуг Вінницького обласного центру соціальних служб Інеса Юзькова. Участь у заході взяли 19 фахівчинь із 12 територіальних громад Вінниччини.
Тренерка розповіла їм, що найпоширенішою є класифікація потреб, яку запропонував американський психолог Абрагам Маслоу. Він вважав: потреби людей можна поділити на п’ять рівнів – від фізіологічних, базових, до найвищих (самореалізація, визнання).
«Багато потреб, які ми не бачимо. Тому під час оцінювання їх потрібно розпитувати дітей та батьків, чого їм не вистачає, уважно спостерігати за їхньою поведінкою, адже саме її викликають задоволені чи незадоволені потреби», – зазначила Інеса Юзькова.
Вона порекомендувала учасницям вебінару вибудовувати з отримувачами соціальних послуг довірливе спілкування. А для цього, каже, потрібно звертатися до їхніх глибинних прагнень, як-от потреби в любові та прийнятті, повазі, самовираженні. Вони і формуватимуть глибоку мотивацію, яка і підштовхне до зміни поведінки.
«Ваше завдання – стимулювати зміну поведінку людини та допомогти їй реалізувати її бажання. Не наказувати прибрати в оселі чи випрати одяг, а запитати, чому вона не може цього зробити, що заважає», – сказала ведуча вебінару.
Обговорили на онлайн-занятті і потребу в емоційній близькості людини з іншою особою. Приклад базової прив’язаності – це зв’язок між немовлям та його матір’ю. Однак у малюків, від яких відмовились матері, і яких годують з пляшечки різні люди, навіть не беручи на руки, формування почуття прив’язаності порушується. Згодом це може проявлятися, зокрема, в провокуванні батьків на покарання та намаганні роздратувати їх. А ще – у недовірі дорослим та відмові від прихильності на користь сили: дитина поводиться так, щоб її боялись.
Тож для розвитку прив’язаності, як підкреслила спікерка, дорослим важливо швидко і позитивно реагувати на активність та ініціативу дитини, спілкуватися, реагувати на зміни її настрою, бути доброзичливими, підтримувати та підбадьорювати. Відтак малюк відповідатиме посмішкою на посмішку, під час гри взаємодіятиме з батьками, прийматиме їхні співчуття, поради та вказівки, а при розлученні з мамою і татом відчуватиме відповідну вікові тривогу. Це – деякі ознаки сформованої прив’язаності. Говорити про це порекомендувала і в сім’ях з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах.
«Благополуччя дитини залежить не від умов, в яких вона проживає, а від стосунків, в яких вона перебуває», – процитувала тренерка вислів психологині Людмили Петрановської.
