Доросла людина повинна вміти зчитувати емоції дитини і реагувати на них, зокрема, на страждання. Це – болісний процес переживання горя, який допомагає перебороти біль втрати. Про це говорили на онлайн-тренінгу «Емоційна сфера особистості. Емоції та почуття. Допомога дитині у подоланні втрат». Для фахівчинь із соціальної роботи та психологинь закладів-надавачів соціальних послуг Вінниччини його провела психологиня обласного центру соціальних служб Надія Абдулка.
Вона пояснила, що емоції – це просте, безпосереднє, поверхове, короткоплинне переживання людини, що виникає в певний момент. А почуття – специфічно людський, узагальнений, найвищий, найглибший рівень переживань особистістю ставлення до себе, до подій, осіб, предметів, явищ тощо.
«Емоції, якщо тільки людина їх спеціально не ховає, – очевидні: їх видно на обличчі, вони насичені, яскраво проявляються і іноді схожі на вибух. А почуття – завжди трохи загадка, щось більш глибинне і принаймні спочатку їх потрібно розгадувати – і оточуючим, і самій людині», – розповіла тренерка.
Учасниці вебінару теорію підкріплювали практикою – до прикладу, вчилися розрізняти десять фундаментальних емоцій – інтерес-зацікавленість, радість, подив, горе-страждання, гнів, відразу, презирство, страх, сором і провину та визначали, чим вони корисні і шкідливі.
Відтак переконалися в тому, наскільки важливо розгледіти емоції дитини і відреагувати на них. Власне, як і навчити маленького співрозмовника пояснювати свої переживання. Для цього Надія Абдулка порекомендувала фахівчиням будувати довірливі стосунки з дитиною і використовувати такі фрази: «Я бачу, що ти не посміхаєшся. Ти – сумний (сумна)?», «Що ти відчуваєш?», «Ти – веселий (весела)?».
Говорили на онлайн-заході і про емоції, викликані втратою, – позбавленням того, чим володів; тим, що загублено; зникненням когось або чогось. Одним із видів втрати є розлука – розставання з близькими людьми, відокремлення, неможливість бути разом, розрив стосунків. Перебороти біль втрати допомагає страждання – болісний процес переживання горя.
Коли людина дізнається про втрату, її охоплює шок, вона відмовляється повірити у те, що сталося, шукає йому пояснення, а потім починає гніватися на інших (агресія) або на себе (депресія). На цьому етапі, який може тривати від шести місяців до двох років, і дорослому, і дитині потрібна інтенсивна опіка. Залишати їх на самоті не можна упродовж кількох тижнів, коли скорбота – найсильніша.
«Але й перевантажувати турботою не потрібно. Велике горе долається тільки з часом. Людині в стражданні потрібні постійні, але ненав’язливі відвідини та добрі слухачі. Слід цікавитися почуттями того, хто переживає втрату, говорити про померлого або загиблого, розпитувати про нього»¸ – порекомендувала ведуча тренінгу і додала: людині потрібно дати змогу виплакатися і не намагатися її втішити.
Після етапу злості слідує розуміння причин утрати, прийняття і здатність упоратися з нею. Під час відновлення треба допомагати людині знову включитися в повсякденне життя, планувати майбутнє. Якщо ж вона перестала керувати своїм життям, відмовляється їсти і кілька годин не реагує на інших, то це, як пояснила тренерка, – ускладнене горювання. У такому разі варто звернутися за психіатричною допомогою.
Говорила Надія Абдулка на тренінгу і про фрази, яких під час спілкування з людьми, котрі переживають горе, потрібно уникати. У переліку заборонених – зокрема, такі: «На все воля Божа», «Мені знайомі Ваші почуття», «Вже минуло три тижні після його смерті, а Ви ще не заспокоїлися?», «Дякуйте Богові, що у Вас є ще діти», «Бог обирає найкращих».
Ішлося на вебінарі і про найглибшу втрату для дитини – втрату батьків, які піклуються про неї. Розкриваючи тему вікових особливостей переживання горя, психологиня розповіла, що до трьох років смерть найрідніших людей дитина зрозуміти не може. Тому порекомендувала обмежитися фразою «Тато помер». А от дитині від трьох до п’яти років потрібно м’яко пояснити, що тато помер і ніколи не повернеться.
«Можна сказати, що так буває, коли війна, якщо він загинув на війні або втратив життя внаслідок війни. Не називати смерть сном і не говорити, що померлий спостерігає на небі. Це може спровокувати в дитини відчуття незахищеності», – сказала тренерка.
У віці від шести до восьми років діти все ще відчувають труднощі в розумінні реальності смерті, а від дев’яти до дванадцяти – втрата може викликати почуття безпорадності, що суперечить властивому у цьому віці прагненню бути незалежними. Тож дитині цієї вікової групи потрібно допомогти зрозуміти, що бути щасливою і радіти поточним подіям – це нормально. В неї повинно бути достатньо часу для гри, спорту і дозвілля.
Щодо підлітків, які переживають горе, то вони часто шукають допомоги поза сім’єю, іноді почуваються в ізоляції, можуть тікати з дому, вживати заборонені речовини, мати суїцидальні прояви. Тому важливо допомогти їм сфокусуватися на їхніх потребах, пов'язаних з майбутнім, – освіті або професійній підготовці.
Додамо, що цей онлайн-тренінг Вінницький обласний центр соціальних служб провів у межах циклу одноденних навчально-практичних вебінарів для колег, які здійснюють соціальний супровід сімей.
